Завершено глобальне дослідження резистентності ВІЛ до тенофовіру
Опубліковано результати дослідження про формування резистентності до одного з ключових препаратів, що застосовуються у лікуванні ВІЛ-інфекції – тенофовіру, які є важливими для України. Тому Мережа ЛЖВ заявляє про необхідність вивчення даного питання в Україні у контексті розширення програм лікування.
Останні роки використання схем першого ряду для лікування АРТ з тенофовіром набуває все більш широких масштабів відповідно до рекомендацій ВООЗ[1]. Стратегія доконтактної профілактики повністю базується на використанні тенофовіру або тенофовіру/емтрицитабіну для неінфікованих людей, які мають високий рівень інфікування. The TenoRes Study Group провели глобальне дослідження резистентності ВІЛ до тенофовіру та супутніх АРВ-преператів, проаналізувавши дані 1926 пацієнтів з 36 країн, у яких була зафіксована невдача лікування між 1998 та 2015 рр.
Дані дослідження свідчать, що поширеність резистентності до тенофовіру серед пацієнтів з невдачею лікування коливається від 20% в Європі до більш ніж 50% в країнах Центральної Африки. Вірогідність розвитку резистентності до тенофовіру підвищується на 50% при низькому рівні СД-4 на момент початку лікування (менше 100 кл/мкл), використанні невірапіну замість ефавіренцу та ламивудину замість емтрицитабіну. При цьому рівні вірусного навантаження серед пацієнтів з невдачею лікування були приблизно однаковими у разі наявності або відсутності резистентності до тенофовіру. Важливо, що дані з країн з високим рівнем доходу демонструють низький рівень резистеності до тенофовіру, у той час, як у країнах із середнім та низьким рівнем доходу спостерігається значно вищий рівень резистентності. Дослідники припускають, що в країнах з високим рівнем доходу більш ретельно проводиться моніторинг вірусного навантаження, що дозволяє виявити неефективність лікування ще до розвитку резистентності до тенофовіру.
Результати дослідження є важливими в світлі більш широкого застосування тенофовіру відповідно до рекомендацій ВООЗ, зокрема, заміни зидовудину та ставудину на тенофовір як НІЗТ-основу схем лікування першого ряду в країнах з обмеженими ресурсами. Дослідження виявило неочікувано високий рівень резистентності до тенофовіру, при чому такі пацієнти мають істотні шанси розвитку резистентності до інших препаратів схеми, що призводить до повної неефективності лікування. Окрім цього, віруси, резистентні до тенофовіру, мають високий потенціал передачі резистентних штамів.
Таким чином, контроль за розвитком резистентності до тенофовіру у країнах з низьким та середнім рівнями доходу має виняткову важливість. Розуміння рівня поширеності резистентності ВІЛ до цього препарату та факторів впливу на її формування є ключовим з точки зору профілактики її розвитку. Покращення якості догляду у зв’язку з ВІЛ та ретельний моніторинг вірусного навантаження можуть знизити частоту виникнення та поширення резистентності до тенофовіру, подовжуючи строки використання схем з цим препаратом для лікування та профілактики ВІЛ. Моніторинг резистентності до тенофовіру та ННІЗТ має бути пріоритетом як серед пацієнтів, які отримують лікування, так і серед тих, хто ще не розпочав АРТ.
Повний текст дослідження: http://www.thelancet.com/journals/laninf/article/PIIS1473-3099(15)00536-8/fulltext